Видео смотреть бесплатно
Смотреть гиг видео
Официальный сайт welinux 24/7/365
Смотреть видео бесплатно
|
||||||||||||
|
Рефераты
Уголовное право и процесс (522)Форми співучасті
Размер: 33.44 KB
Скачан: 23 Добавлен: 15.10.2005 Курсова робота по кримінальному праву на тему: Форми співучасті Київ – 1999 Зміст
1. Поняття і ознаки співучасті 4 2. Форми співучасті 10 2.1. Проста співучасть 11 2.2. Складна співучасть 12 2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками 13 3. Питання відповідальності за співучасть 17 3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину 17 3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті 20 3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть 23 Висновки 29 Список використанної літератури 30 Вступ В кримінальній практиці досить часто трапляються випадки, коли в одному злочині беруть участь дві або більше осіб, які діють узгоджено і спрямовують свої зусилля на досягнення єдиного результату. Об'єднання зусиль двох або більше осіб при вчиненні злочину підвищує небезпечність самого злочину, полегшує його вчинення і приховування. Коли діють дві або більше особи, то вони підтримують один одного, що, природно, полегшує їм вчинення злочину, дає можливість з більшим успіхом нейтралізувати опір жертви, втекти з місця події, приховати майно, здобуте злочинним шляхом, тощо. Ось чому у деяких випадках навмисна спільна кримінально-протиправна діяльність – співучасть – розглядається як кваліфікуюча обставина, що тягне за собою більш тяжку кваліфікацію злочину, або вважається обтяжуючою обставиною при призначенні покарання. Головнішими принципами кримінального права встановлені відповідальніть лише за наявності вини та особистий характер відповідальності. Для того, щоб об’єктивно визначити, як і за що відповідатимуть особи, які безпосередньо у здійсненні об'єктивних ознак злочину не брали участі, і ті, що безпосередньо вчиняли злочин, яке особисте покарання слід призначити кожній особі, до КК введений інститут співучасті. Наприклад, як відповідатиме особа, яка підмовила іншу людину вбити потерпілого або дала для цього зброю тощо? Адже ця особа безпосередньо вбивство не вчиняла. Однак на підставі норм про співучасть ця особа визнаватиметься підмовником або пособником вбивства і відповідатиме поряд з виконавцем за вчинення даного злочину. Норми КК, що регулюють поняття співучасті, форми співучасті, відповідальність співучасників, утворюють самостійний інститут співучасті. 1. Поняття і ознаки співучасті В уголовному праві співучастю називається навмисне спільне вчинення злочину двома або більше особами. В ч. 1 ст. 19 КК говориться, що співучастю визнається умисна спільна участь двох або більше осіб у вчиненні злочину. Це формулювання вироблене внаслідок тривалих теоретичних досліджень і у 1960 р. уперше було включено до чинного КК. Отже, співучасть Вчинення злочину в співучасті завжди значно перевищує суспільну небезпеку аналогічного (тотожного) злочину, вчиненого однією особою. Відносно групової злочинності чи злочину, вчиненого групою осіб, можна визначити правило — чим більша злочинна група та чим міцніше вона організована, тим більшу суспільну небезпеку вона утворює і тим більшої кари вона заслуговує. Такий висновок грунтується на особливостях спільної злочинної діяльності, яка забезпечує: а) більшу ефективність цієї діяльності; б) більшу латентність (скритність) вчинюваних злочинів, в) меншу небезпеку для злочинців бути відкритим і покараним. В багатьох статтях Особливої частини КК співучасть визнається найбільш небезпечною формою злочинної діяльності або виділяється в самостійний кваліфікований склад злочину. Такі, наприклад, — бандитизм (ст. 69 КК), масові безпорядки — (ст.71 КК), а також злочини, вчинені за попередньою змовою групою осіб (ст. 81 — 84, 86, 862 КК). У багатьох випадках вчинення злочину в співучасті визнається законом Об'єктивні ознаки цієї співучасті виражені в законі словами — злочин вчинено двома або більше особами спільно. Об'єктивні ознаки співучасті полягають у тому, що: 1) співучасть є тільки там, де у злочині беруть участь хоча б двоє осіб (законодавець називає мінімальну кількість учасників злочину, хоча їх може бути і більше). Причому кожна з цих осіб повинна бути наділена ознаками суб'єкта злочину, тобто бути особою осудною і досягти віку кримінальної відповідальності. Співучасті немає, там, де діюча особа не має властивостей суб'єкта (малолітній, неосудний). При використанні допомоги неповнолітнього при вчинені злочину хоча б іще не досягнувшого віку уголовної відповідальності, може виникнути співучасть, якщо ця особа уже спроможна надати значної допомоги. Так, Пленум Верховного суду України в постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах гро згвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що дії учасника згвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 Кримінального кодексу як вчинення групового згвалтування і в тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає уголовна відповідальність, або інших передбачених законом підстав не були притягнуті до уголовної відповідальності[2] ; 2) співучасть — це діяльність спільна. Спільність як об'єктивна ознака співучасті включає до себе такі три моменти: а) злочин здійснюється спільними зусиллями усіх співучасників. Роль, функції кожного з співучасників можуть різнитися, але при цьому злочин — це наслідок загальної, спільної діяльності усіх співучасників, кожний з них зробив у вчинення злочину свій внесок; б) наслідки, які досягаються в результаті вчинення злочину, є єдиними, неподільними, спільними для усіх співучасників. За ці наслідки відповідальність несуть усі співучасники, незалежно від тієї ролі, яку кожний з них виконував у злочині. Якщо троє осіб вчинили вбивство, то кожна з них повинна нести відповідальність за ціле вбивство, а не за 1/3 вбивства, хоча вона безпосередньо і не вбивала жертву. Тому особа, яка підкупила вбивцю, так само як і особа, яка дала для цього зброю, відповідають за вбивство, вчинене виконавцем. Обсяг відповідальності кожного співучасника і визначається в принципі тим, що вчинив виконавець злочину; в) між діями співучасників і тим злочином, який вчинив виконавець, має місце причинний зв'язок, причому опосередкований, бо спільний результат досягається лише шляхом свідомої діяльності виконавця. Діяльність кожного співучасника повинна у часі передувати тому злочину, який вчиняє виконавець, вона створює для виконавця реальну можливість вчинити даний злочин. Виконавець же перетворює цю можливість у дійсність, спричиняючи необхідний наслідок. Дійсно, той, хто підмовив особу вбити потерпілого, і той, хто дав для цього зброю, тим самим створили для вбивці реальну можливість вчинити задумане. Однак перетворення цієї можливості у дійсність залежить від дій виконавця. Тому саме причинний зв'язок тут носить опосередкований характер. Якщо такий причинний зв'язок відсутній, то немає такої об'єктивної ознаки співучасті, як спільність, а отже, немає і співучасті. Суб'єктивні ознаки співучасті — це умисна спільна участь у вчиненні злочину. В законі суб'єктивна сторона співучасті у злочині виражена такими словами — злочин вчиняється умисно і спільно. Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, але й за результат дій усіх інших співучасників. Умисний характер співучасті передбачає також усвідомлення співучасниками того, що їхніми спільними злочинними діями або за допомогою таких вчиняється один і той самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині, вчиняє самостійний злочин і відповідає в межах діяння, вчиненого ним особисто[3]. З цього випливає, що: а) співучасть можлива лише в умисних злочинах; б) усі особи, які беруть участь у злочині (усі співучасники), діють умисно. Ці ознаки потребують певної конкретизації. Насамперед із закону випливає однозначний висновок: співучасть у злочинах, що вчиняються з необережності, неможлива. Питання про співучасть в необережних злочинах порушувалося в науці досить давно. Так, ще у минулому столітті деякі криміналісти відстоювали можливість співучасті в необережних злочинах. У радянський період відомий вчений А. Н.Трайнін доводив наявність співучасті в необережних злочинах. Таку точку зору висловлюють і зараз, зокрема в При співучасті не тільки злочин має бути умисним, а й усі співучасники також повинні діяти умисно. Навмисне і спільне вчинення злочину не дозволяє, не дає можливості визнати співучастю діяння, яке не має взаємоусвідомлення, яке усвідомлюється лише однією діючою особою і не усвідомлюється іншою (іншими)[4]. Звідси випливає: якщо одна особа діє з необережності, а друга, використовуючи це, діє умисно, то співучасть відсутня. Діяти умисно при співучасті означає, що усі співучасники мають спільний умисел. Таким чином, спільність характеризує не тільки об'єктивну, а й суб'єктивну сторону співучасті у злочині. Спільність умислу означає, що між співучасниками завжди має місце згода (узгодженість) на вчинення конкретного злочину. Саме спільний умисел і знаходить своє об'єктивне вираження у спільності дій співучасників. Причому згода (узгодженість) — це обов'язкова ознака будь-якої співучасті. Зрозуміло, що сама згода Умисел при співучасті, як і у злочині, що вчиняється однією особою, включає до себе інтелектуальні та вольові моменти. Проте оскільки злочин вчиняється у співучасті, і той, і другий моменти умислу мають свою специфіку. Специфіка інтелектуального моменту полягає в тому, що співучасник усвідомлює суспільну небезпечність не тільки вчиненого особисто ним діяння, а й суспільну небезпечність діяння, яке вчиняє виконавець. Співучасник також передбачає, що в результаті цих дій виконавця настає суспільн- небезпечний наслідок. Тобто співучасник передбачає, що внаслідок його дій розвиток причинного зв'язку приведе до того, що виконавець вчинить задуманий співучасниками злочин. Іншими словами, співучасник повинен бути проінформований про злочинні наміри, злочинні дії виконавця. Вимога такої проінформованості — найважливіша ознака співучасті. Вольовий момент умислу при співучасті полягає насамперед у бажанні настання наслідків, коли усі співучасники бажають настання наслідків, яких своїми безпосередніми діями прагне досягти виконавець. У злочинах з формальним складом співучасники бажають, щоб виконавець вчинив задуману ними злочинну дію. Говорячи про умисел при співучасті, слід мати на увазі, що усі фахівці визнають можливість прямого умислу при співучасті, але не усі згодні, що тут можливий й умисел непрямий. Ця остання точка зору викликає сумніви, тому що необгрунтовано звужує поняття співучасті. Сам закон (ст. 19 КК), говорячи про умисел при співучасті, нічого не говорить про види такого умислу, допускаючи тим самим, що він може бути як прямим, так і непрямим. Таким чином, співучасть у злочині можлива не тільки з прямим, а й з непрямим умислом. Останній може мати місце у поведінці співвиконавця або, навіть, пособника. Що стосується мотивів дій співучасників, то вони можуть бути як однаковими, так і різними. Так, при вчиненні вбивства усі співучасники можуть мати один мотив — помсту потерпілому. Але можлива ситуація, коли одні з співучасників діють із помсти, а інші — з корисливих мотивів. Наприклад, при так званому замовленому вбивстві вбивця, підкуплений підмовником, діє з корисливих мотивів, а сам підмовник може керуватися мотивами помсти, неприязних стосунків, заздрощів до потерпілого. За сукупності усіх цих ознак настає кримінальна відповідальність осіб, які спільно вчинили злочин, за правилами про співучасть і за статтею При обрисовуванні і об'єктивних, і суб'єктивних ознак співучасті має місце вказівка на спільність. Спільність характеризує і об'єктивну, і суб'єктивну сторону співучасті. Якщо об'єктивні ознаки співучасті — це спільність дій співучасників, то суб'єктивні ознаки — це спільність їх умислу. Слід також відмітити, що співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб 2. Форми співучасті Форми співучасті — це об'єднання співучасників, які розрізняються між собою за характером ролей, які вони виконують, і за стійкістю суб'єктивних зв'язків між ними. В ст. 19 КК говориться, що співучасниками є виконавці, організатори, підмовники і посібники. Отже, можлива як співучасть, коли усі співучасники злочину будуть його виконавцями, так і співучасть з розподілом ролей, коли співучасники виконують у злочині різні функції: один — виконавець, другий — посібник, третій — підмовник тощо. Таким чином, в ст. У низці статей КК передбачена відповідальність за вчинення злочину групою, але без попереднього зговору (змовлення). Це, наприклад, ч. 3 ст. В той же час в п. 2 ст. 41 КК говориться про вчинення злочину організованою групою. Про цю ж ознаку сказано в ч. 3 ст. 862, ч. 3 ст. 144 і деяких інших статтях КК. В ст. 69 КК вказано на вчинення злочину бандою, тобто стійкою озброєною групою, в ст. 691 — про кримінальне злочинне угруповання, створене в місцях позбавлення волі для дезорганізації їх діяльності, в ст. 1876 — про створення не передбачених законодавством воєнізованих формувань чи груп. Таким чином, закон виділяє співучасть без попереднього зговору 2.1. Проста співучасть За об'єктивними ознаками, тобто за тією роллю, що виконують співучасники у злочині, розрізняють дві форми співучасті: просту та складну. Проста співучасть (співвиконавство, співвинність) має місце там, де усі співучасники є виконавцями злочину, і з цієї точки зору усі вони виконують однорідні ролі. Звичайно ж, їх дії можуть носити різний характер. Мінімум дій співвиконавця — це присутність на місці вчинення злочину і готовність в кожний момент за змовою з іншими співвиконавцями скоїти злочин. Пленум Верховного Суду України в постанові від 27 березня 1992 р. «Про судову практику у справах про згвалтування та інші статеві злочини» зазначив, що за змістом ст.19 КК дії особи, яка не вчинила і не мала наміру вчинити статевий акт, але безпосередньо застосувала фізичне насильство, погрозу чи довела потерпілу до безпорадного стану з метою згвалтування її іншою особою, повинні розглядатися як співвиконавство у цьому злочині[7]. Всі співвиконавці несуть рівну відповідальність незалежно від кількості і якості виконаних кожним із них дій. Дії співвиконавців кваліфікуються за однією статтею Особливої частини 2.2. Складна співучасть Складну співучасть (співучасть з розподілом ролей) полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі, тут має місце розподіл ролей — один або кілька з них виконавці, інші є підмовниками, посібниками тощо. Інакше кажучи, при цій формі співучасті не усі співучасники є виконавцями злочину. Особливість співучасті організаторів, підмовників та пособників в тому, що вони безпосередньо не виконують тих дій, які створюють об'єктивну сторону злочину. Складна форма співучасті включає: 1) співучасть у вузькому розумінні цього слова (кожен із співучасників виконує певну роль у вчиненні злочину); У складній співучасті відповідальність інших співучасників 2.3. Форми співучасті за суб’єктивними ознаками За суб'єктивними ознаками, за стійкістю суб'єктивних зв'язків, за стійкістю умислу в статтях КК виділяються наступні форми співучасті: І. Співучасть без попереднього змовлення (зговору). Має місце там, де діяльність одного співучасника приєднується до діяльності виконавця чи інших співучасників у процесі виконання злочину (коли він вже розпочався), але до його закінчення. Наприклад, така форма співучасті передбачена ч.3 ст. 117 КК. ІІ. Співучасть за попереднім змовленням (зговором) – найпоширеніша форма співучасті. Попереднім вважається змовлення, укладене до початку вчинення злочину. Інакше кажучи, змовлення повинне передувати замаху або має місце в процесі, в ході замаху на злочин. Попереднє змовлення в принципі підвищує відповідальність. Попередне змовлення може бути про час, місце чи способи вчинення злочину; про розподіл ролей, про приховування слідів, здобутого і т. ін. Це найбільш небезпечна форма співучасті, оскільки 1) тут більша згуртованість співучасників, більша їх злочинна стійкість, наполегливість; 2) попередність змови визначає більшу енергійність дій всіх співучасників. Співучасть за попереднім змовленням можлива в елементарній формі і у формі організованої групи. Співучасть за попереднім змовленням в елементарній формі позбавлена будь-яких ознак, що свідчать про її стійкість. Тут має місце проста домовленість між кількома особами про спільне вчинення злочину. Організованою групою визнається співучасть двох або більше осіб, які попередньо об'єдналися в стійку групу з метою вчинення злочину. ІІІ. Злочинна організація (злочинне співтовариство) — особливо стійка, згуртована група осіб, особливо небезпечна співучасть. Саме створення такої організації визнається законом закінченим злочином. Чинне уголовне законодавство передбачає такі форми організованої злочинності: Істотними ознаками злочинної групи є: Особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що створення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 Таким чином форми співучасті можна зобразити такою схемою[10]: Схема 1. Форми співучасті. Через те, що запропонований поділ форм співучасті за об'єктивними і суб'єктивними ознаками відбувається з різних підстав, то проста співучасть 3. Питання відповідальності за співучасть 3.1. Відмінність співучасті від причепності до злочину Причетність до злочину – це дії, що пов'язані зі злочином, але які не сприяли його вчиненню, не обумовили його підготовку і вчинення і не є співучастю в ньому. Вони знаходяться зі злочином у певному зв'язку і тим самим об'єктивно сприють вчиненню цього злочину чи перешкоджають його виявленню або розкриттю. У Кримінальному кодексі України термін Причетні до злочину дії: 1) знаходяться за межами складу злочину; 2) здійснюються уже після закінчення злочину; 3) не мають зі злочином причинного зв'язку. Причетні до злочину дії мають причинний зв'язок з тими діями виконавця злочину (чи інших співучасників), які спрямовані на переховування злочину, злочинця, знарядь чи слідів злочину, або предметів, здобутих злочином.[11] Чинним законодавством передбачені лише два види причетності, а теорія і практика кримінального права виділяють ще один її вид. Таким чином, є такі види причетності: заздалегідь не обіцяне переховування злочину (ст. 20 Переховування злочину — це активна діяльність особи по переховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. В деяких випадках і заздалегідь не обіцяне переховування внаслідок його систематичності дає виконавцеві підставу розраховувати на сприяння його діянню і переростає у співучасть. Неповідомлення (незаявництво) полягає в неповідомленні особою органам влади про достовірно відомий злочин, що готується або вже вчинений. І переховування, і неповідомлення тягнуть кримінальну відповідальність лише у випадках, чітко зазначених в законі. Перелік таких злочинів у КК, переховування яких або неповідомлення про які карані, є вичерпним і встановлений в ст.ст 186, 187 КК. І переховування, і неповідомлення можливі тільки щодо конкретного злочину, характер якого відомий переховувачу або незаявнику. Особа повинна вірогідно знати, що вчинений конкретний злочин і який саме. Попуск (потурання) полягає в тому, що особа, яка була зобов'язана і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не перешкоджає і тому він вчиняється. В Загальній частині КК не встановлено відповідальність за попуск. 1) якщо він був заздалегідь обіцяним, то стає пособництвом, бо такий попуск є не що інше, як усунення перешкод вчиненню злочину; 2) заздалегідь же не обіцяний попуск утворює собою у випадках, передбачених Особливою частиною КК, службовий злочин (зловживання службовим становищем – ст. 165 КК, недбалість – ст. 167КК). Отже, із закону випливає, що наявність заздалегідь даної обіцянки або її відсутність дає можливість дати різну юридичну оцінку переховуванню і попуску. Що ж стосується неповідомлення про злочин, то незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяним, воно не може утворювати собою співучасть у злочині і завжди розглядається лише як діяльність причетна. Вирішення питання, чи є дії особи співучастю у злочині, чи причетністю до нього, дуже важливе. Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які наступні дії осіб — заздалегідь не обіцяні ними — співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватись не можуть. Це положення закріплене, зокрема, в ст. 20, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинів не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду. На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, але й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування, недонесення та потурання — з іншого[12]. 3.2. Відповідальність за вчинення злочину у співучасті Уголовна відповідальність співучасників має загальні підстави — наявність в діях кожного співучасника складу злочину (ч.1 ст.3 КК). Склад злочину в діях кожного співучасника складається із ознак, що характеризують діяльність кожного співучасника, і ознак того складу злочину, учасником вчинення якого вони були. Дії співучасників кваліфікуються з застосуванням ст.19 КК. Наприклад, співучасть у вбивстві кваліфікується за ст.19 і ст. 94 КК. Тобто відсутність деяких ознак складу злочину, що передбачає відповідальність за вбивство (адже, наприклад, пособник потерпілого не вбивав, безпосередньо не чинив дій, які призвели до настання смерті), доповнюється ознаками статті, яка передбачає відповідальність за співучасть у злочині (ст.19). Пленум Верховного суду України зокрема вказав, що якщо особа при вчиненні одних злочинів була виконавцем, а при інших — організатором, підмовником чи пособником, останні злочини повинні отримувати окрему кваліфікацію з посиланням на відповідну частину ст.19 КК У складній співучасті відповідальність інших співучасників Деякі види спільної злочинної діяльності описані в Особливій частині Відповідальність співучасників містить в собі питання про кваліфікацію дій співучасників і про їх покарання. Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином: а) організатор злочину несе відповідальність за усі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора; б) решта співучасників (учасників групи) несуть відповідальність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони брали участь; в) дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією або організованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що створення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації). При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин. При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність вирішується таким чином: а) виконавець (співвиконавці) відповідають затією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин; б) решта співучасників (організатори, підмовники, пособники) відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець); в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком виконавця Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що буде сказано нижче. При вирішенні питання про відповідальність співучасників слід враховувати обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть якщо решта співучасників знали про їх наявність. Вони можуть бути поставлені за вину лише тому співучаснику, на боці якого вони є. Інакше кажучи, «особисті» обставини Згідно з ч. 7 ст. 19 КК, крім усіх інших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'язково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині. Характер участі — це та роль, яку виконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чи поєднував він в одній особі кілька ролей тощо). Ступінь участі — це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня і цю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним посібником, а можна сприяти вчиненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цих посібників у злочині різний, що й повинен ураховувати суд[16]. 3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть Крім розглянутих загальних виникає й низка так званих спеціальних питань відповідальності за співучасть. До них відносяться: 1) Посередня винність (або посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Має місце там, де фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності. В таких ситуаціях особа, яка фактично вчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудності або недосягнення певного віку. Відсутня в таких випадках і співучасть у злочині. Так званий підмовник або посібник чи організатор, тобто особи, які використовують неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядаються як виконавці вчиненого злочину. Тут особа, яка фактично вчинила злочин (тобто неосудний або малолітній), виступає своєрідним знаряддям чи засобом вчинення злочину. 2) Співучасть у злочинах з спеціальним суб'єктом. Такі злочини характерні тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками спеціального суб'єкта. У Загальній частині КК питання відповідальності спеціяльного суб’єкта не вирішена, вона передбачена лише щодо військових злочинів. Так, в ч. 3 ст. 231 КК зазначається, що співучасть у військових злочинах осіб, не згаданих в цій статті (тобто не військовослужбовців), тягне відповідальність за відповідними статтями цієї глави, тобто глави Теорія і практика поширюють це положення й на інші злочини з спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, які не є спеціальними суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з таким суб'єктом. 3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє Так, судовій практиці відома справа, коли охоронник підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і стали навантажувати лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено, охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав наміру брати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття виконавців. Провокація злочину розглядається як співучасть в тому злочині, який спровоковано, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відповідальності. 4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається з випадками, коли окремі співучасники виходять за межі цієї згоди. Наприклад, пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а виконавець вбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця. Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників. Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема і на кваліфікацію дій виконавця. Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, розпочавши вчинювати той злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець вимушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що раптово застав у квартирі потерпілого і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій. В цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяжкий злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавець відповідатиме за розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтою заволодіння майном крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, решта співучасників відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК з посиланням в разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК. Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, який був узгоджений з співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що став наслідком його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптово застав там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьому випадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники ж відповідатимуть тільки за крадіжку. Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця відповідальності за ексцес не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах згоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільно задуманий. Останнім часом поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш широким поняттям — ексцесу співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу може бути не тільки виконавець злочину, а й будь-який інший співучасник. 5) Безнаслідкова співучасть. Має місце там, де виконавцю не вдалося вчинити закінчений злочин і він вчинив лише готування чи замах, на чому його злочинна діяльність була перепинена (перервана). В таких ситуаціях виконавець несе відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин. Решта ж співучасників відповідають за співучасть в готуванні до злочину або за співучасть в замаху на злочин залежно від того, на якій з цих стадій була перепинена (перервана) злочинна діяльність виконавця. 6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де можливий 7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цих випадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це означає, що в разі добровільної відмови співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його. Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Звідси тут застосовуються наступні положення. 1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 18 КК і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально. 2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавця несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від доведення злочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє співучасників домовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря. 3) Організатор, підмовник і пособник звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпілого, доставлять виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися і в пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнув сигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин. В разі добровільної відмови співучасника виконавець та інші співучасники несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій стадії їх діяльність була перепинена. 4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, який повинен був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійове розкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обставина при призначенні судом покарання[17]. Висновки Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів. Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому від 30 до 40% злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті. Список використанної літератури 1. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86) — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996. Право, 1997. 1997. Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998. ----------------------- ----------------------- Форми співучасті Складна співучасть (з розподілом ролей) Проста співучасть (співвиконавство) Без попереднього змовлення (зговору) За попереднім змовленням (зговором) Злочинная організація Організована група В елементарній формі |
|
|
В хорошем качестве hd видео
Онлайн видео бесплатно