Видео ролики бесплатно онлайн
Смотреть вк видео
Официальный сайт yerka 24/7/365
Смотреть видео бесплатно
|
||||||||||||
|
Рефераты
Уголовное право и процесс (522)Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання
Размер: 56.97 KB
Скачан: 20 Добавлен: 15.10.2005 Міністерство освіти України Запорізький державний університет До захисту допущений Зав. кафедрою кримінального права та кримінології ____________________ (підпис) Дудоров О. О. 25 травня 1999 року Дипломна робота на тему: «Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання» Виконав Мягченко Андрій Олегович ________________ 5 травня 1999 р. _______________ (підпис) Керівник канд. юр. наук С. О. Тіщенкова ________________ (посада) (ім`я, по батькові, (підпис) прізвище) Нормоконтролер _________________ Т. О. Коломоєць (підпис) (ім`я, по батькові, прізвище) Перелік скорочень, умовних символів абз. – абзац; ЗЕД - зовнішньоекономічна діяльність; ІРЛ – індивідуальний режим ліцензування; КпАП – кодекс про адміністративні порушення; КК – кримінальний кодекс; КМ – Кабінет Міністрів; МЗЕЗ – Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків; МВБУ – Міжбанківська валютна біржа України; НБУ – Національний банк України; п. – пункт; пп. – підпункт; ст. – стаття; США – Сполучені Штати Америки; ч. – частина; Реферат Дана робота складається із сторінок, у тексті зустрічаються скорочення типу ЗЕД, КК. При написанні дипломної роботи було використано джерела. Структура роботи: вступ, два розділи, висновки, перелік посилань, список використаної літератури. Мета роботи: висвітлення та аналіз юридичної відповідальності в сфері валютного законодавства; виявлення недоліків та проблем застосування на практиці норм, що регулюють валютні відносини. Задачі роботи: Об`єкт дослідження: юридична відповідальність в сфері валютного регулювання. Предмет дослідження: різноманітних видів юридичної відповідальності, котрі застосовуються до порушників валютного законодавства. Методи дослідження: логіко-правовий, системний, порівняльно-правовий, метод аналізу та синтезу, співставлення. Основні терміни: зовнішньоекономічна діяльність, юридична відповідальність, валютне законодавство, резиденти, нерезиденти, уповноважені банки, валюта, валютні цінності. Зміст Вступ……………………………………………………………………………..5 Юридична відповідальність в сфері валютного регулювання I Правові засади валютного регулювання в Україні…………………… 7 I.1 Розвиток та формування нормативної бази регулюючої валютні відносини…………………………………………………………… 7 I.2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері валютного регулювання……………………...…15 II Відповідальність за порушення валютного законодавства………….20 II.1 Характеристика кримінальної відповідальності…………………..…20 ІІ.2 Адміністративна відповідальність……………………………………...48 ІІ.3 Спеціальні санкції…………………………………………………………51 Висновки……………………………………………………………………….. 61 Перелік посилань……………………………………………………………...63 Перелік літератури………………………………………………………….... 67 I. Правові засади валютного регулювання в Україні. I.1 Розвиток та формування нормативної бази, регулюючої валютні відносини. Вітчизняна система валютного контролю і валютного регулювання сформована за досить суперечливих і важких соціально-економічних умов. На процес її становлення впливав ряд негативних чинників, зокрема, розрив традиційних господарських зв'язків між республіками колишнього Радянського Нормативно-правові умови управління валютною сферою були закладені ще прийняттям 16 квітня 1991 року Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» (1). В цьому Законі вперше були сформульовані такі поняття як валютні кошти, валютні цінності, зовнішньоекономічна діяльність (далі — - іноземна валюта готівкою; - платіжні документи (чеки, векселі, тратти, акредитиви) в іноземній валюті; - цінні папери (акції, облігації, бони, векселі та інші) в іноземній валюті; - золото та інші дорогоцінні метали у вигляді зливків, пластин та монет, а також цінні папери номінал яких виражено у золоті, дорогоцінні камені. Поняття «іноземна валюта» Закон визначав як: - валюта готівкою, грошові знаки (банкноти, монети, білети державної скарбниці), що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави; - платіжні документи у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях; - кошти у грошових одиницях іноземних держав та у міжнародних розрахункових одиницях, які знаходяться на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України та за її межами(2). Також цим Законом встановлювались основні принципи, види, основи, ЗЕД, були визначенні суб'єкти, а також органи державного регулювання ЗЕД. Так стаття 9 «Закону про ЗЕД» (3) визначала, що найвищим органом здійснюючим державне регулювання ЗЕД, є Верховна Рада України. Також до органів державного регулювання ЗЕД входили ще: Кабінет В розділі 6 Закону України «Про ЗЕД» (5) була визначена відповідальність суб'єктів ЗЕД; Згідно із статтею 33 було встановлено, що у сфері ЗЕД, що визначається цим та пов'язаними з ним Законами України, можуть застосовуватися такі види відповідальності: - майнова відповідальність; - кримінальна Згідно із Законом (6) майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. В результаті прийняття цього Закону первинні господарські ланки отримали право на самостійну участь в галузі валютних відносин. Що до безпосерднього валютного контролю, то він почав здійснюватись в Головним документом у цій сфері цього періоду став Декрет Кабінету Стаття 1 Декрету (8) визначає терміни, що в ньому використовуються. - «валюта України»; - «грошові знаки у вигляді банкнот, білетів державної скарбниці, монет, що знаходяться в обігу і є законним платіжним засобом на території України, а також вилученні або ті, що вилучаються з обігу, але підлягають обміну на грошові знаки, що в обігу, кошти на рахунках, вкладах у банківсько- кредитних установах на території України»; - «платіжні документи та інші цінні папери (акції, облігації, векселі Таким чином, якщо порівнювати поняття валютних цінностей, котрі дали Якщо зробити аналіз поняття «іноземна валюта» в Законі «Про ЗЕД» та Щодо органів, що регулюють відношення в сфері валютного контролю Декрет зазначає, що головним державним органом в сфері валютного регулювання є Компетенція державних органів в сфері валютного регулювання розподіляється таким чином. Державна податкова інспекція України здійснює фінансовий контроль валютних операцій між резидентами та нерезидентами на теріторії України. Міністерство зв'язку України здійснює виконання поштових переказів та пересилок валютних цінностей. Державний митний комітет здійснює контроль за виконанням правил переміщення валютних цінностей через державний кордон України. На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також законно зароблених валютних коштів від обов'язкового продажу, а також обов'язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції. Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України. Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого) курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в 23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обов'язкове декларування усіма суб'єктами підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України. Також цим Указом Президент зобов'язав усіх суб'єктів підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках. Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ). Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У зв'язку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обов'язкового 50- відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, пов'язаних із службовим відрядженням за кордон. В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16). Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не простежувалося. Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції Предметом злочину, передбаченого ст.80 КК – є валютні цінності, які вказані у абзацах 3, 4, 5 пункту 1 статті 1 вищевказаного Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», тобто це: - «іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України; - платіжні документи та інші цінні папери, виражені у іноземній валюті або монетарних металах; - монетарні метали – золото та метали іридієво-платинової групи в будь- якому стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів; брухту цих металів»(19). В статті 80 КК названо п’ять видів незаконних валютних операцій: Під скуповуванням слід розуміти – одноразове або багаторазове оплатне придбання таких цінностей. Обмін валютних цінностей – це відчуження одної валютної цінності взамін на іншу. Продаж валютних цінностей – це відчуження це відчуження таких цінностей за певну винагороду. Скуповування та перепродаж валютних цінностей створює спекуляцію ними, що охоплюється статтею 80 КК. Використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави – це плата валютою за товар або послуги чи передача або переказ валютних цінностей в рахунок боргу (щодо першого випадку), або віддача таких цінностей для забезпечення обов’язку за отримання позики. Треба мати на увазі, що порушення правил про валютні операції визнається злочином при обов’язковій умові, якщо таке порушення було вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за будь- яке із названих порушень. Злочин буде і в разі, якщо порушення правил про валютні операції було вчинено у значних або великих розмірах, тобто, відповідно 20 або 100 мінімальних розмірів заробітної плати. ВУ цих випадках до притягнення до кримінальної відповідальності адміністративна преюдиція не вимагається. Кваліфікуючи ознаки статті 80 КК (21) вчинення злочину: 1) організованою групою; 2) особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею; 3) у великих розмірах; Автор розкриє нижче. Дії, передбачені частиною 1 статті 80 КК (22) караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей. Щодо дій передбачених частиною 2 статті 80 КК (23), то вони караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей. Щодо статті 801 , вона передбачає кримінальну відповідальність за відкриття за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб (24). Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є встановлений порядок відкриття або використання за межами України рахунків в іноземних банках. Відкриття валютних рахунків в іноземній валюті регулюється «Положенням про порядок надання індивідуальних ліцензій на відкриття резидентами в іноземних банках» котре було затверджено постановою правління НБУ від 29.12.95 № 328 (25). Згідно цього положення індивідуальна ліцензія на право відкриття та використання рахунків в іноземних банках, надані НБУ суб’єктам господарської діяльності України чинні тільки протягом одного року з дня підписання ліцензії. Такі ліцензії можуть бути продовжені шляхом реєстрації. В Положенні говориться, що надана індивідуальна ліцензія надає резиденту України виконувати тільки ті валютні операції, які передбачені умовами ліцензії, та з врахуванням вимог чинного законодавства України (п. 6) (26). Усі надходження на користь резидентів , що зараховуються на валютні рахунки резидентів в іноземних банках, відкритих відповідно до індивідуальної ліцензії, підлягають використанню виключно в порядку, встановленому Національним банком (п. 11) (27). Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку (28). Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України як на зовнішньому, так і на внутрішньому ринку за товари (роботи, послуги) (29). Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України об адміністративних порушеннях(30). Автор вважає, що це більш гуманний вид відповідальності на відміну від кримінальної, тому що вона передбачає інше застосування до порушників валютного законодавства фінансових санкцій і має преюдиціонарну, тобто превінивну функцію. Згідно із статтею 162 Кодексу адміністративна відповідальність інкримінується за ті самі дії, котрі вказані у частині 1 статті 80 КК, тобто за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави. Вчинені у незначних розмірах, тобто не більше 18 неоподаткованих податком мінімумів доходів громадян в редакції Закону України від 7 лютого Дії, що вказані в частині 1 статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі до 50 мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей. II. Відповідальність за порушення валютного законодавства. II.1 Характеристика кримінальної відповідальності. Відповідальність за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави. За порушення правил про валютні операції передбачена адміністративна На відміну від ст. 801 КК, в ст. 80 КК, об'єктивні ознаки складу злочину законодавцем визначені досить чітко і однозначно, оскільки в ній наведено вичерпний перелік дій, вчинення яких є злочином. Що ж до суб'єктивних ознак, то незважаючи, що форми і вид вини в ст. 80 КК не зазначені, теорія кримінального права і судова практика це питання вирішують однозначно — правопорушенням (адміністративним проступком чи злочином) визнається лише умисне вчинення дій, вказаних в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК. Об'єктивно, порушення правил про валютні операції може бути вчинене і з необережності або взагалі за відсутності вини. Наприклад, особа, купуючи іноземну валюту в пункті обміну валюти, вважає, що її дії законні. Але при цьому може бути незаконною діяльність самого пункту обміну валюти. У такому разі особа, яка купує іноземну валюту, не усвідомлює, що її дії незаконні, і законом на неї не покладається обов'язок передбачати чи переконуватись в законності діяльності пункту обміну валюти (пересвідчитись у наявності ліцензії тощо). Можливе і необережне відношення особи до факту незаконності здійснюваного обміну. Наприклад, особі хтось сказав, що даний пункт обміну діє без ліцензії, але особа нехтує цим попередженням, вважаючи, що коли пункт з відповідною назвою працює, то й право на обмін валюти він має. Кримінальна та адміністративна відповідальність передбачена за незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави, тобто перелічені дії щодо валютних цінностей можуть бути і законними, і незаконними. Тому головне завдання — це вирішення питання, які з перелічених дій та за яких умов визнаються законними і коли вони будуть вважатись незаконними. Предметом валютного регулювання і валютного контролю, а отже і предметом правопорушень, відповідальність за які передбачена ст. 162 КпАП та ст. 80 КК, є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст. Терміни "валюта України" та "Іноземна валюта" в Декреті "Про систему валютного регулювання і валютного "контролю" вживаються у двох значеннях: При вирішенні питання про відповідальність за порушення правил про валютні операції необхідно виходити з того, що Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлений і регулюється режим здійснення валютних операцій на території України, тобто здійснення за межами України будь-яких дій щодо валютних цінностей, які визнаються незаконними за ст. 162 КпАП чи ст. 80 КК, відповідальності за цими статтями не тягне. Крім того, для здійснення валютних операцій Декретом передбачено режим ліцензування — одержання від Національного банку України ліцензій В п. 5 ст. 5 Декрету міститься важливе положення про те, що одержання індивідуальної ліцензії однією Із сторін валютної операції означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до такої операції, якщо інше не передбачено умовами індивідуальної ліцензії(33). Здійснення будь-якої із перелічених у п. 4 ст. Виходячи з положень Декрету напрошується висновок, що дозволяється здійснювати будь-які інші валютні операції, на які не потрібно одержувати індивідуальну ліцензію, але такий висновок буде неправильним. В Декреті міститься ще ряд положень щодо здійснення валютних операцій: 1) резиденти і нерезиденти — фізичні особи мають право продавати іноземну валюту уповноваженим банкам та іншим кредитно-фінансовим установам, які одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — іншим фізичним особам — резидентам (п. 3 ст. 6 2) фізичні особи — резиденти мають право купувати іноземну валюту в уповноважених банках та інших кредитно-фінансових установах, що одержали ліцензію Національного банку, або за їх посередництвом — у інших фізичних осіб — резидентів і нерезидентів (п. 4 ст. 6 Декрету)(36); 3) уповноважені банки та інші кредитно-фінансові установи, що одержали ліцензію Національного банку, мають право від свого Імені І за свій рахунок купувати іноземну валюту готівкою у фізичних осіб — резидентів і нерезидентів, а також продавати її фізичним особам — резидентам (підпункт 1) резиденти мають право продавати і купувати іноземну валюту як у безготівковій формі, так і готівкою; 2) нерезиденти мають право продавати іноземну готівкову І в безготівковій формі валюту; 3) нерезиденти мають право купувати іноземну валюту в безготівковій формі і не мають права купувати іноземну валюту готівкою, навіть в уповноважених банках чи інших кредитно-фінансових установах. Проте необхідно врахувати, що Декретом "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який має силу закону, визначаються режим здійснення валютних операцій та загальні принципи валютного регулювання. Фізичні особи — резиденти мають право купувати і продавати, а фізичні особи — нерезиденти — продавати готівкову іноземну валюту через пункти обміну валюти без будь-яких обмежень. Купувати ж готівкову іноземну валюту фізичні особи — нерезиденти через пункти обміну валюти мають право у розмірі, що не перевищує суми проданої ними валюти. Дотримання останнього правила практично неможливе, оскільки на касирів пунктів обміну іноземної валюти Положенням про пункти обміну іноземної валюти не покладається обов'язок перевіряти, продають вони іноземну валюту резиденту чи нерезиденту. Тим більше, що і перевірити це вони практично не в змозі, оскільки поняття "резидент" і "нерезидент" пов'язуються не з громадянством фізичної особи, яке можна встановити за її паспортом, а з фактом постійного проживання на території України. Дотримання правил продажу та купівлі іноземної валюти фізичними особами Операції з валютними цінностями будуть незаконними, тобто правопорушенням, лише у разі вчинення будь-якої з дій, виключний перелік яких дається в ст. 162 КпАП та ст. 80 КК: незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу чи застави. Будь- які інші дії — зберігання, дарування. отримання як подарунка чи у спадщину, падання в позику, розмін та ін. — адміністративної чи кримінальної відповідальності не тягнуть. Але якщо, наприклад, за зберігання валютних цінностей особа отримує винагороду валютними цінностями або за надання валютних цінностей в позику сплачуються ними ж проценти, то такі дії в частині сплати винагороди чи сплати процентів треба розглядати як використання валютних цінностей як засобу платежу. Вирішення питання про відповідальність (адміністративну чи кримінальну) за порушення правил при валютній операції (незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави) залежить від: — виду валютних цінностей; — ознак суб'єкта — резидент чи нерезидент; — виду самих операцій. Залежно від виду валютних цінностей та виду самих операцій незаконними є: — будь-які із зазначених в диспозиції ст. 162 КпАП та ст. 80 КК дій щодо монетарних металів, котрі Декретом віднесені до валютних цінностей, тобто Їх скуповування, продаж, обмін, використання як засобу платежу чи застави фізичними особами завжди є незаконними, оскільки Декретом взагалі не передбачене ліцензування таких операцій з монетарними металами. Виняток становить лише здійснення валютних операцій з монетарними металами у вигляді грошових знаків, які використовуються як засоби платежу, тобто, коли з монетарних металів виготовлені монети (грошові знаки) і вони набули якості валюти (України чи іншої держави) і є платіжними засобами; — будь-яке використання іноземної валюти як засобу платежу, здійснюване без отримання на це індивідуальної ліцензії Національного банку України. Під скуповуванням валютних цінностей треба розуміти їх сплатне придбання у власність. Якщо при цьому мають місце декілька епізодів придбання валютних цінностей, то залежно від того, чи охоплювались вони єдиним умислом і були спрямовані на досягнення єдиної мети, чи кожен раз умисел на їх вчинення виникав самостійно, дії можуть кваліфікуватися або як єдине продовжуване правопорушення або ж як повторне. Продаж валютних цінностей — це їх оплатне відчуження іншій особі з переходом до неї права власності на відчужувані валютні цінності. Продаж і купівлю валютних цінностей, на наш погляд, слід обмежувати лише випадками, коли в якості засобу платежу за куплені (продані) валютні цінності використовується валюта України. Сама ж валюта України не може визнаватись предметом правопорушення, передбаченого ст. 162 КпАП та ст. 80 На наш погляд, цей висновок не суперечить і роз'ясненням, що містяться в абз. 3 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № 5 «Про практикую застосування судами законодавства щодо порушення правил про валютні операції»: «Продаж валютних цінностей — це їх сплатне відчуження іншим особам»(39). Якщо засобом платежу за валютні цінності, що продаються, є теж валютні цінності, але іншого виду, то можливі два варіанти кваліфікації дій сторін за незаконною угодою купівлі-продажу валютних цінностей з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду: 1) дії обох осіб повинні кваліфікуватися як незаконний обмін валютних цінностей; 2) дії продавця повинні кваліфікуватися як незаконний продаж належних йому валютних цінностей і як незаконне використання валютних цінностей іншого виду, одержаних в якості плати за відчужені валютні цінності, як засобу платежу, а дії покупця — як незаконне використання належних йому валютних цінностей як засобу платежу і як незаконне скуповування валютних цінностей щодо валютних цінностей, придбаних ним. більш правильним, на наш погляд, є перший варіант: продаж-купівля валютних цінностей одного виду з оплатою їх вартості валютними цінностями іншого виду необхідно кваліфікувати як незаконний обмін валютних цінностей. Обміном валютних цінностей, згідно з роз'ясненнями. що містяться у названій постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 квітня 1997 р. № Під обміном валютних цінностей, очевидно, треба розуміти лише дії, що виражаються у передачі однією особою іншій валютних цінностей, які не є платіжними засобами, тобто не є власне валютою в розумінні Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», і одержані взамін 1) передачі монетарних металів одного виду взамін монетарних металів іншого виду: 2) передачі валютних цінностей у вигляді цінних паперів взамін інших цінних паперів або монетарних металів; 3) передачі монетарних металів взамін цінних паперів, виражених у валюті. Якщо однією з осіб передаються валютні цінності, які є платіжними засобами, тобто грошовими знаками (України чи іноземної держави), то такі дії повинні кваліфікуватися або як скуповування чи продаж валютних цінностей, або як використання валютних цінностей як засобу платежу. При цьому дії особи, котра передає валютні цінності, які не є платіжними засобами, повинні кваліфікуватися як продаж валютних цінностей, а дії особи, котра передає валютні цінності — грошові знаки (платіжні засоби) — як скуповування валютних цінностей. Водночас дії такої особи є і використанням валютні них цінностей як засобу платежу. Найскладнішим є визначення змісту такого виду незаконної операції з валютними цінностями як використання їх як засобу платежу. «Використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок ними за товари, послуги, об'єкти права інтелектуальної власності тощо» (абз. 5 п. З На наш погляд, використання валютних цінностей як засобу платежу — це розрахунок іноземною валютою чи монетарними металами за товари, послуги. виконану роботу. Оскільки валюта України є єдиним законним засобом здійснення розрахунків на території України, то предметом правопорушення в цій формі вона виступати не може. Не є предметом правопорушення в цій формі і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України, тому що Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» під терміном «валюта України» розуміє як власне валюту України, так і платіжні документи та інші цінні папери, виражені у валюті України. Принципово важливим є вирішення питання щодо змісту саме цього способу порушення правил про валютні операції: чи використанням валютних цінностей як засобу платежу є лише оплата ними товарів, продукції, робіт і послуг, чи під використанням валютних цінностей як засобу платежу треба розуміти і одержання валютних цінностей в якості плати за продані товари, продукцію, надані послуги і виконану роботу. Від вирішення цього питання залежить, по- перше, визнання суб'єктом злочину за ст. 80 КК. або адміністративного правопорушення за ст. 162 КпАП за ознакою використання валютних цінностей як засобу платежу лише особи, яка здійснила розрахунок валютними цінностями, або й особи, яка отримала плату валютними цінностями, і, по- друге, доля предмету купівлі-продажу, вартість якого оплачена валютними цінностями. До останнього ми повернемося пізніше, а зараз зазначимо, що за судовою практикою, в тому числі і Верховного Суду України, до останнього часу вважалось, що суть валютних операцій відповідно до п. 2 ст. 1 Декрету На наш погляд, визнання суб'єктом злочину чи адміністративного правопорушення особи, яка отримала валютні цінності як плату за продані нею товари, надані послуги чи виконану роботу, є певною мірою поширюваним тлумаченням закону, оскільки не всі незаконні валютні операції пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, наприклад, при використанні валютних цінностей як застави такого переходу права власності не відбувається. Крім того, вирішення розглядуваного питання ставиться в залежність від того, законні чи не законні послуги оплачувались валютними цінностями. Tаким чином , оплата валютними цінностями «послуг», які не регулюються цивільним законодавством, не утворює складу злочину порушення правил про валютні операції. Водночас оплата «послуг», які самі по собі є злочином: убивства, заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, вчинення інших злочинів проти особи. знищення майна, примушування до виконання цивільно- правових зобов'язань і та інші повинна кваліфікуватися і як порушення правил про валютні операції за ст. 80 КК, оскільки такі дії являють підвищену суспільну небезпеку і, головне, такі «послуги» регулюються державою — вона забороняє їх. вчинення і визнає правопорушенням (як правило, злочином). Регулювання суспільних відносин виражається не лише у регламентації порядку вчинення певних діянь, а і в їх забороні. Проте позиція судової практики дещо інша: оплата валютними цінностями як нерегульованих цивільним законодавством, так і незаконних «послуг» не утворює, а оплата законних — утворює склад злочину порушення правил про валютні операції. Використання валютних цінностей як застави. У постанові Пленуму Верховного Суду від 18 квітня 1997 року № 5 роз'яснюється, що «використання валютних цінностей як застави полягає в їх передачі та прийнятті в рахунок забезпечення зобов'язань»(42). В названій постанові не конкретизується, які валютні цінності можуть бути предметом розглядуваної валютної операції і які зобов'язання можуть ними забезпечуватись, а тому ці питання необхідно розглянути детальніше, оскільки в літературі висловлена і дещо інша позиція щодо змісту валютної операції у вигляді використання валютних цінностей як застави. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога, зокрема така, що випливає з договору позики (банківської позички), купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо . При заставі майно, в тому числі І валютні цінності, передається у тимчасове володіння іншій особі в рахунок забезпечення будь-якого зобов'язання як перед цією, так і перед будь-якою іншою особою. Власником переданого у заставу майна залишається заставодавець, а самою заставою може забезпечуватись виконання будь-яких зобов'язань як майнового, так і немайнового характеру. Прямих обмежень щодо можливості використання як предмету застави валютних цінностей взагалі не міститься і в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю». В підпункті «г» пункту 4 ст. 5 Декрету передбачено, що індивідуальні ліцензії необхідно отримувати на використання як застави (і як засобу платежу) лише одного виду валютних цінностей — іноземної валюти(43). На використання як предмету застави інших валютних цінностей, зокрема, монетарних металів, отримувати індивідуальну ліцензію, виходячи з положень Декрету «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», не потрібно. Треба враховувати, що на практиці не рідко предметом застави є валюта України, особливо у випадках, коли заставою забезпечується виконання зобов'язань, не пов'язаних з договором позики. Тлумачення положень Декрету «Про систему, валютного регулювання і валютного контролю» дає підстави для висновку, що валюта України і монетарні метали можуть бути предметом застави на території України без будь-яких обмежень. Аналогічний висновок є обгрунтованим і щодо використання валюти України і монетарних металів як засобу платежу, оскільки Індивідуальна ліцензія повинна отримуватись на використання як засобу платежу теж лише одного виду валютних цінностей — Іноземної валюти. Чинним валютним законодавством не досить чітко, суперечливо вирішене питання про юридичну природу використання валютних цінностей як застави. З одного боку, під валютними операціями Декрет «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» розуміє, зокрема, операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України (абз. 2 п. 2 ст. 1 Як уже зазначалось. Верховний Суд України вважає, що під використанням валютних цінностей як застави необхідно розуміти як їх передачу, так і прийняття в рахунок забезпечення зобов'язань. На наш погляд, використанням валютних цінностей як застави є лише їх передача заставодавцем іншій особі в рахунок забезпечення якогось зобов'язання. Суб'єктом злочину може бути будь-яка фізична осудна особа, яка досягла З суб'єктивної сторони порушення правил про валютні операції може бути вчинене лише умисно. Мотиви і мета порушення правил про валютні операції для кваліфікації значення не мають. Вчинення передбачених ст. 80 КК дій з необережності, наприклад, внаслідок обману чи зловживання довір'ям з боку Іншої особи, складу злочину не утворює. Пленум Верховного Суду в п. 10 своєї постанови від 18 квітня Частиною 2 ст. 80 КК передбачена відповідальність за три кваліфікованих види складу злочину порушення правил про валютні операції: 1) вчинення порушення правил про валютні операції організованою групою; 2) вчинення порушення правил про валютні операції особою, раніше судимою за злочин, передбачений ст. 80 КК; 3) вчинення порушення правил про валютні операції у великих розмірах(47). Під великим розміром незаконної операції з валютними цінностями, згідно з приміткою до ст. 80 КК, розуміється валютна операція, вартість предмета якої перевищує сто мінімальних розмірів заробітної плати. Особою, раніше судимою за злочин, передбачений. ст. 80 КК, визнається особа, яка має непогашену судимість за вчинення злочину, передбаченого ч. Під організованою групою розуміється стійке об'єднання двох або більше осіб, які спеціально зорганізувалися для незаконного здійснення валютних операцій. Про наявність організованої групи можуть свідчити, зокрема, розподіл ролей між співучасниками, наявність керівника, координація спільної діяльності, забезпечення безпеки діяльності групи за рахунок як осіб, які є її членами, так і за допомогою сторонніх осіб, наприклад, осіб з правоохоронних органів, органів виконавчої влади чи навіть з Інших злочинних угруповань, а так само з використанням технічних засобів, наявність загальних правил спільної злочинної діяльності, більш-менш тривала спільна злочинна діяльність тощо. Дії всіх членів організованої групи, незалежно від ролі кожного з них у спільній діяльності, кваліфікуються безпосередньо за ч. 2 ст. 80 КК , а дії осіб, які не є членами організованої групи, але тим чи іншим чином сприяли діяльності такої групи (виступали в якості пособників чи брали участь у здійсненні якоїсь однієї незаконної валютної операції тощо), повинні кваліфікуватися за відповідною частиною ст.19 та ч.2 ст.80 КК. Покарання як за ч. 2, так і ч. І ст. 80 КК досить суворе: за вчинення дій, які кваліфікуються за частиною 1 ст. 80, передбачено альтернативно покарання у вигляді позбавлення полі на строк до п'яти років з конфіскацією валютних цінностей або виправні роботи на строк до двох років, або штраф у розмірі до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей, а за вчинення дій, передбачених ч. 2 ст. 80, — позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей. Як за ч.1 ст.80 КК, так і за її ч.2, а так само за ст. 162 КпАП, обов'язковою є конфіскація валютних цінностей, які були предметом незаконної валютної операції. При цьому виникає питання про долю інших предметів незаконної валютної операції, які не є валютними цінностями, тобто питання про те, чи може бути конфісковане майно (автомобіль, будинок, квартира, садовий будинок, гараж, речі господарсько-побутового призначення, одяг тощо), вартість якого оплачена іноземною валютою, або валюта України, за яку куплені валютні цінності? Безпосередньо санкціями як ч. І, так і ч. Роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо того, які предмети можуть бути предметом незаконних валютних операцій, зведені, по суті, лише до відтворення переліку валютних цінностей, який наведено в п. 1 ст. 1 Декрету На практиці виникають труднощі при віднесенні тих чи інших предметів з дорогоцінних металів до ювелірних, побутових та промислових виробів, або ж до валютних цінностей. Чинне валютне законодавство України на відміну, наприклад, від валютного законодавства Російської Федерації, не містить чітких положень щодо того, що слід розуміти під ювелірними, побутовими, промисловими виробами з монетарних металів, що таке брухт монетарних металів тощо. Відсутні роз'яснення щодо цього і в постанові Пленуму Відсутність роз'яснень з цих питань у зазначеній постанові, як уявляється, зумовлена недосягненням однозначності позиції учасниками пленуму Верховного Суду, оскільки ці питання, внаслідок неповноти, нечіткості і неоднозначності їх нормативного врегулювання є найбільш спірними і по-різному вирішуються на практиці (і таке становище буде залишатись). Системний аналіз валютного законодавства, науковий підхід до тлумачення його основних положень, на наш погляд, дає можливість більш-менш однозначно дати відповіді на основні спірні питання застосування законодавства щодо порушення правил про валютні операції, що і мав зробити Відповідальність за приховування валютної виручки. Нечіткість законодавчого формулювання ознак складу злочину, передбаченого ст. 801 КК, та відмінності в термінах, що вживаються в нормативних актах з питань валютного регулювання, зокрема, нетотожність понять «валютна виручка», «доход в іноземній валюті», «надходження в іноземній валюті на користь резидентів», які вживаються в Декреті «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», потребують більш ґрунтовного розгляду питання про кримінальну відповідальність за ст. 801 Щодо термінологічних неузгоджень понять «валютна виручка» і «доход в іноземній валюті», очевидно, треба виходити з того, що за змістом вони не співпадають, хоча і мають окремі спільні ознаки, тобто кожне з них може бути в певних випадках лише частиною іншого: валютна виручка не обов'язково є доходом, з якого повинен сплачуватись податок на прибуток (доход); доход в іноземній валюті може і не бути валютною виручкою, наприклад, отримання іноземної валюти як дарунку чи у спадщину є доходом в іноземній валюті, але не є валютною виручкою. Спільним же для цих понять є те, що і виручка в іноземній валюті, і доход в іноземній валюті у визначених законодавством випадках і розмірах підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку. Очевидно, що поняття «надходження в іноземній валюті» більш широке, ніж поняття «виручка в іноземній валюті». Валютні надходження на користь резидентів можуть поступати, наприклад, для оплати випущених ними акцій чи облігацій, як кредитні ресурси, внесок іноземного інвестора до статутного фонду спільного підприємства чи як внесок у здійснювану спільну діяльність тощо. Такі валютні надходження не є валютною виручкою. Отже, валютна виручка в іноземній валюті (валютна виручка) — це одержання іноземної валюти від продажу по експорту товарів, за надання послуг, виконання роботи в інших країнах, проценти за надання міжнародних кредитів, а так само одержання іноземної валюти за реалізацію товарів і послуг та виконання робіт в Україні з оплатою в іноземній валюті у випадках, дозволених чинним законодавством. Законодавець визначає порядок використання валютної виручки, а також будь-яких надходжень в іноземній валюті на користь резидентів України та зобов'язує повідомляти про одержання валютної виручки виходячи з того, що: 1) використання будь-яких валютних надходжень на користь резидентів 2) валютна виручка та Інші надходження в Іноземній валюті мають бути джерелом формування валютних резервів держави, а тому вони підлягають продажу на міжбанківському валютному ринку у випадках і розмірах, визначених чинним законодавством; 3) валютна виручка у передбачених законодавством випадках є об'єктом оподаткування, тобто з валютної виручки мають сплачуватись встановлені податки, збори, інші обов'язкові платежі. Приховування валютної виручки буде злочином незалежно від того, поступила така виручка на рахунок в уповноваженому банку України чи вона зарахована на рахунок в іноземному балку, чи отримана готівкою. Інша справа, що суб'єкт не продекларує таку виручку при декларуванні доходів в іноземній валюті, тобто приховування валютної виручки може бути одночасно і способом ухилення від сплати податків. У такому разі дії винного повинні кваліфікуватися за сукупністю статей 801 та 1482 при наявності в його діях всіх інших необхідних ознак цих злочинів. Правовий аналіз складу злочину. Під приховуванням валютної виручки треба розуміти неповідомлення відповідних органів (податкових адміністрацій, банківських установ) про одержання особою валютної виручки. Приховування доходу в іноземній валюті, який не є валютною виручкою, складу даного злочину не утворює, а може кваліфікуватися, за наявності підстав, як ухилення від сплати податків і тягти, в залежності від розміру несплаченого податку, адміністративну чи кримінальну відповідальність. Оскільки в ст. 801 КК ніяких вказівок чи обмежень щодо того, хто може нести відповідальність за приховування валютної виручки, не міститься, то, очевидно, суб'єктом злочину у цій формі може бути будь-яка особа, яка, згідно з чинним законодавством, зобов'язана декларувати одержання валютної виручки. Це, перш за все, посадові особи суб'єктів підприємництва — юридичних осіб незалежно від форм власності, приватні підприємці (фізичні особи, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи), ок |
|
|
Смотреть онлайн бесплатно
Онлайн видео бесплатно