Online video hd
Смотреть телеграм видео
Официальный сайт hauteecole 24/7/365
Смотреть видео бесплатно
|
||||||||||||
|
РефератыЭкономика (4650)Місце України в глобалізаційних процесах
Размер: 94.19 KB
Скачан: 676 Добавлен: 08.12.2006 смотреть на рефераты похожие на "Місце України в глобалізаційних процесах" МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ЛЬВІВСЬКИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ БІЗНЕС-КОЛЕДЖ Кафедра міжнародних відносин і зовнішньоекономічної діяльності Спеціальність 6.050 100 “Міжнародна економіка” Робота перевірена і допущена до захисту зав. кафедрою к.ф.н. Гайворонюк Н. В. (підпис,дата) БАКАЛАВРСЬКА РОБОТА НА ТЕМУ: МІСЦЕ УКРАЇНИ В ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСАХ Студентки IV курсу бухгалтерсько-економічного факультету Медведєвої Олени Антонівни Науковий керівник Гайворонюк Н. В. Львів 2002 Зміст ВСТУП................................................................. .............................................2 Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ..........................4 1.1. Сучасні теорії глобалістики....................................................... ................4 1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і соціального рзвитку............................................................ .......................12 Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА................20 2.1. Глобалізація економічних процесів..........................................................2 0 2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації...............................................32 2.3.! Інтеграція України в сучасну економічну систему................................41 Розділ 3. ІНТЕГРАЦІЯ УКРАЇНИ В СИСТЕМУ МІЖНАРОДНИХ ЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ЯК ФАКТОР БЕЗПЕКИ РОЗВИТКУ........................................................... ...................................37 3. СВІТ І УКРАЇНА: ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ....................................................58 ВИСНОВКИ.............................................................. .............................. SUMMARY............................................................... ............................... СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ 5-45 ВСТУП. Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства привертає все більшу увагу дослідників як у країнах Заходу, так і в країнах Сходу. В наш час формується нова галузь науки — глобалістика, яка є молодою і міждисциплінарною. Вона, в її сучасному розумінні, бере свої витоки з 60—70-х років XX століття. До середини 90-х років ця наука трактувалась в основному обмежено, лише як вчення про глобальні проблеми сучасності — природні та суспільні. Головними глобальними вважались проблеми: екологічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародна безпека. Особливого розвитку глобалістика як наука не отримувала, оскільки вона не мала єдиного об'єкта і предмета досліджень, а також єдиної методології. Кожна глобальна проблема вивчалась окремо: екологія — екологами, економіка — економістами, соціологія — соціологами. До середини 90-х років серйозного наукового взаємозв'язку глобальних проблем, їхньої єдності, “контактних зон” між ними не було. Тому не було і глобалістики як науки в повному розумінні цього слова. Формування сучасних основ глобалістики розпочалось у 80-х роках XX століття. Головним завданням сучасної глобалістики як ми його розуміємо в результаті проведених досліджень, є не лише розкриття сутності, закономірностей і тенденцій глобалізації, а й пошук методологічних основ та розробка концепцій міжнародних антикризових стратегій, які в свою чергу були б базовими для розробки національних стратегій розвитку в умовах глобалізації. На межі XX—XXI століть світове співтовариство переходить до нової ери — ери глобалізації розвитку. Ця ера відкриває для людства не лише нові, небачені досі можливості розвитку і якісного зростання, але й нові загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Якщо світ хоче не лише виживати, а й домагатися нового рівня розвитку для всіх країн, він повинен шукати нових шляхів подолання криз і конфліктів. Тому сьогодні вже немає сумніву, що перед людством об'єктивно постали глобальні проблеми XXI століття, невідкладні проблеми глобальної організації світового устрою і, навіть, прийнятного для всіх держав глобального управління (Global Governance). Світовий досвід другої половини XX століття показує, що ніякі специфічні умови, особливості національного розвитку, кризові стани і внутрішні трансформації не можуть ані відмінити, ані відкласти дію об'єктивних законів глобалізації розвитку. Країни, які виявляться неспроможними зайняти місце в системі світової глобалізації, неминуче опиняться під її “колесами”. Таким є закон сучасного розвитку — закон глобалізації. Глобалізація світового розвитку не є чимось таким, що впало на голову людства зненацька. Історично світ глобалізується і інтегрується в процесі всього періоду його розвитку. На наших очах у світовій економіці відбуваються ґрунтовні зміни. Швидке формування глобальної економіки сприяє виникненню низки можливостей для бізнесу, як великого, так і малого. Воно дає змогу підприємствам збільшити обсяги своїх надходжень, скоротити витрати й підвищити прибутки. Хоч формування глобальної економіки дає новим, та вже діючим підприємствам цілого світу досить широкі можливості, воно призводить також і до виникнення певних проблем, навіть небезпек, з якими підприємцям раніше навіть не доводилося стикатись. Розділ 1. ГЛОБАЛІСТИКА В СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЦІ 1.1. Сучасні теорії глобалістики У теорії сучасної глобалістики, яка до кінця ще не сформована, намітились деякі стійкі зміни глобальності і глобалізації, які заслуговують на пильну увагу. Серед них концепції Римського клубу, що стосуються межі зростання, сталого розвитку, універсального еволюціонізму, мітозу біосфер, контролю глобального розвитку, світ-системного аналізу. Саме ці концепції є основою для подальшого розвитку теорії і методології глобалістики і глобалізації. Про існування і дію об'єктивного закону глобалізації, як історичного явища і процесу, думали та інстинктивно здогадувались і писали ще деякі наші великі попередники, починаючи з XV, особливо XIX століття. Так, Наприкінці 90-х років з'явились спроби підбити певні підсумки розвитку сучасної глобалістики як науки. В центр дискусій у сучасній глобалістиці ініціатори дискурсу поставили Римський клуб і його концепції стабільного, сталого розвитку. Нам важко погодитись із такими твердженнями, бо вони фактично обмежують можливості розвитку концепцій глобалістики доповідями Разом із тим великий інтерес викликають концепції сучасної глобалістики, в рамках яких працюють відповідні наукові школи і організовані наукові колективи. Основних шкіл — шість. Перша представляє концепцію «Межі зростання». Проблема меж економічного зростання лежить в основі тематики доповідей Римського клубу (1968). А. Печчеї та інші засновники Римського клубу як керівники різних транснаціональних корпорацій зіткнулись зі спільними труднощами в реалізації корпоративних проектів і програм. Вони усвідомили, що глибинною першопричиною цих труднощів є глобальні системні ефекти. Локальні зусилля щодо їхнього подолання є безсилими. Звідси виник відомий заклик: «Мислити глобально!». Досягнення цієї школи полягає в результативних спробах моделювання світової економічної динаміки. При цьому брались п'ять взаємопов'язаних змінних величин: населення, капіталовкладення, використання невідновлюваних ресурсів, забруднення навколишнього середовища, виробництво продовольства. Друга школа глобалістики представляє основну концепцію «Сталого розвитку». Вона розроблена під керівництвом Л. Брауна в Інституті всесвітніх спостережень (Вашингтон, США), який провів ряд проектів «Стан світу». Міжнародна комісія ООН з навколишнього середовища і розвитку використала цю глобальну концепцію для підготовки доповіді «Наше спільне майбутнє» (1987 р.). Генеральна Асамблея ООН прийняла спеціальну резолюцію Визнаючи висновок про існування планетарних меж економічного зростання, представники цієї школи (Л. Браун) заявили про неефективність і недорозвиненість традиційного людського суспільства як причину і наслідок надмірного демографічного зростання. Критичний поріг сталого зростання світового суспільства вже пройдений, тому що людство споживає значно більше ресурсів, ніж дозволяють закони стабільного функціонування глобальних екосистем. Необхідно, як вважають прибічники цієї теорії, зупинити глобальний демографічний вибух в країнах, що розвиваються, і піддати критиці концепції економічного зростання західного типу. Дещо однобічний екологічний ухил цього напряму призводить до його відомої обмеженості. Разом із тим приваблює запропонована поступовість, поетапність, еволюційність змін. Вищою метою програми сталого розвитку її ініціатори бачать у пошуках нових шляхів, які б забезпечили прогрес людства не тільки в елітарних регіонах і в короткі періоди (цикли), а на всьому глобальному просторі і на довгу перспективу. Ця школа глобалістики може вважатись передвісницею еколого-економічної школи, яка виникла вже в 90-ті роки і яка прагне довести можливість поєднання екологічних і економічних інтересів у процесах глобального розвитку. Цей напрям є актуальним і сьогодні. Ми підтримуємо його в наших дослідженнях. Школа універсального еволюціонізму в глобалістиці розвивається під керівництвом академіка Н. Мойсеева на базі ноосферного вчення Піддаються критиці доповіді Римському клубу за їх розуміння пасивної ролі природи і її пасивної реакції на результати діяльності людства. Ця школа є антагоністичною щодо концепції сталого розвитку, вважаючи останню «опаснейшим заблуждением современности», а розмови про сталий розвиток нагадують глобалістам-еволюціоністам поведінку страуса, що ховає голову в пісок. Сумісний розвиток глобального людського суспільства і біосфери може бути цілеспрямованим, взаємоузгодженим і ефективним. У результаті конструктивної коеволюції може бути сформована ноосфера, ноосферна економіка і ноосферна цивілізація, яка відкриває шлях до якісно нового розвитку. Цю школу називають ще школою глобальної екології. Вона запропонувала теорію глобальних рішень і компромісів. Ця школа розробила і запропонувала моделі глобальних наслідків ядерної війни, «ядерної зброї» і Школа мітозу біосфер, з точки зору вчених, не має прямого відношення до глобалістики. Але її вважають важливою при переході до практичної діяльності по раціоналізації взаємодії світового людства з навколишнім середовищем. Неурядовий міжнародний Інститут екотехніки (М.Нельсон), що представляє цю школу, з 1976 р. проводить конференції у Франції. Генезис парадигми Інституту екотехніки обумовлений практичними потребами космонавтики в створенні штучних біосфер малого масштабу із заданими якостями. Ідея в тому, щоб досягнуті результати використовувати для покращання земної біосфери і для формування ноосфери. Суть ноосфери в гармонічному синтезі біосфери і техносфери. Під техносферою розуміють Школа контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиані почала реалізацію програми «Моделювання глобального розвитку» з метою створення системи моделей альтернативного глобального розвитку і рекомендацій по вибору оптимальних управляючих стратегій. При цьому значна увага надавалась соціальним проблемам. Пропонується розвивати глобалістику з позицій загальносоціологічної теорії і методології. Перехід до інформаційного суспільства розглядається як магістральний шлях вирішення глобальних проблем. З позицій сьогодення запропонований авторами класовий підхід до глобалістики здається наївним, як і його «радянська суб'єктність» глобалістики. Школа світ-системного аналізу (І.Уоллерстайн, США) розробляє парадигму, в центрі якої розвиток економік, історія систем і цивілізацій. Кінець XX століття розглядається як криза переходу від капіталістичної світ-системи, домінуючої на планеті з 1500 року, до поки що невизначеної посткапіталістичної системи. Капіталістична світ-система розглядається як перша історична форма глобальної системи, яка безупинно розвивається у взаємодії ядра («золотий мільярд»), напівпериферії і периферії світу. Для неї характерні циклічні кризи з періодичністю 50—100 років. Це нагадує довгі економічні хвилі М. Кондратьєва. Парадигма світ-системного аналізу тяжіє до концепції «глобальної соціалізації» майбутнього розвитку, висунутою Міжнародною соціологічною асоціацією (1994). Закономірностям глобального соціального розвитку приділяється все більша увага. Таким чином, сучасна глобалістика не має і очевидно не матиме в близькому майбутньому якогось єдиного напрямку. Ландшафт сучасної глобалістики створює великі методологічні проблеми. Як уже зазначалось, кожна з парадигм є орієнтованою на конкретну наукову дисципліну, а не на їх синтез. В останній період став помітним ефект інтерпарадиг-мальної рефлексії, що на основі якогось базового спільного концепту (ноосфера) зв'язує різні парадигми. Це вселяє надію на принципову можливість розробки інтегрованої парадигми глобалістики в майбутньому. Зміст окремих напрямків ще залишається під тиском відповідних філософських доктрин: лібералізму, марксизму. Системний комплексний підхід ще не набув статусу обов'язковості для всіх концепцій і парадигм. Більш того, існує певна цивілізаційна самоізольованість сучасних парадигм глобалістики, оскільки діапазон рефлексивної комунікації в сучасній глоба- лістиці є обмежений християнським світом, який є також поділеним. Тому включення до комунікації конкуруючих цивілізацій відкриває можливості для створення більш життєздатних систем глобалістики. За своєю природою глобалістика — міждисциплінарна наука. До межі XX і XXI століть ця наука стала вже «великою» наукою, бо великого значення набули соціальні світові замовлення на вивчення процесів, наслідків і загроз глобалізації розвитку і на пошук шляхів і механізмів управління процесами глобалізації. Глобалізація світу і його розвитку реально стала головною проблемою в порядку денному людства на XXI століття. Небачені раніше можливості, які відкриває глобалізація і смертельні загрози, які вона в собі несе, — це органічно пов'язаний об'єкт досліджень цієї світової науки. Тим більш важливим є сучасне визначення глобалістики, її предмета, об'єкта і методів, її змісту, її прикладної та прогностичної функції. До середини 90-х років XX століття, визначаючи суть глобальних проблем, дослідники стверджували, що до їх складу відносяться «проблеми, що виникають у результаті об'єктивного розвитку суспільства, які створюють загрози всьому людству і вимагають для свого вирішення об'єднаних зусиль всього світового співтовариства». Тобто трактування глобальних проблем і глобалізації було обмеженим і, в головному негативним з боку загроз. Про глобалізацію як нову небачену в історії людства можливість розвитку мало хто з дослідників говорив взагалі. За останні п'ять років ми бачимо гігантські масштаби розвитку глобалізації і глобальної інтеграції. Сучасні процеси глобальізації демонструють нові внутрішні суперечності. Здатність країн розв'язувати одночасно складні питання розвитку економіки і екологічної безпеки значною мірою залежить від того, чи є це питання притаманним лише для окремих країн і регіонів, чи воно є феноменом глобального порядку. Незважаючи на всі особливості країн, їх економічних систем, структур господарства, ступенів навантаження навколишнього середовища, цей феномен є глобальним. Сьогодні в світі переважає точка зору про несумісність швидкого економічного розвитку і зростання з успішним поліпшенням навколишнього середовища. Кожна країна повинна платити за задовільні умови навколишнього середовища, що неминуче уповільнює темпи економічного зростання. В останній період США виділяють приблизно 2,5% свого національного доходу на захист довкілля, а країни - республіки колишнього СРСР - лише від 0,5% до 1%. І в одному, і в другому випадку інвестиції в екологію є недостатніми, подальше їх нарощування є надзвичайно складним, особливо для країн колишнього СРСР, які проходять стадію зміни економічних систем з тоталітарних на ринкові. Вчені вважають, що вихід може бути знайдено лише на шляху інтеграції економічних і екологічних концепцій, стратегій розвитку. Потрібно знайти механізми захисту навколишнього середовища і в екологічних стратегіях перейти від стримування розвитку виробництва, заборони, штрафів за заподіяну шкоду до екологізації технології виробництва, до упередження шкоди. Виникає переконання, що заходи, спрямовані на поліпшення навколишнього середовища, можуть і повинні сприяти розробці нових, високих технологій. А через це підвищенню продуктивності праці та конкурентоспроможності виробництва, - зростанню економічного нагромадження ресурсів і коштів. З точки зору структурних стратегій екологізація виробництва стимулює розвиток нової галузі промисловості - виробництво обладнання для контролю за станом навколишнього середовища. Йдеться про виникнення індустрії екологічного захисту. Обидва напрями сприяють економічному зростанню. Вони можуть стати самостійними додатковими джерелами інвестиційних ресурсів і відносно зменшити екологічне інвестиційне навантаження, яке сьогодні досягло близько 1.2. Глобалізація як об’єктивна тенденція економічного і соціального розвитку Сьогодні перед суспільством стоять якісно нові завдання. Слід насамперед визначити основні постулати, так би мовити кредо сучасної глобалістики. З точки зору вчених основними з них є такі: — світ і світове людство є єдиним глобальним організмом; — глобалізація світу — це об'єктивне історичне явище і процес, на який можна впливати і керувати об'єднаними, солідарними зусиллями людства; — глобалізація несе в собі нові небачені можливості для розвитку людства і нові небачені загрози його існуванню; —людство повинно солідаризуватись і об'єднатись перед явищем глобальних загроз і для вирішення глобальних проблем; — глобальну кризу людства можна перебороти; — глобальну катастрофу людства ще можна відвернути; — глобальні проблеми — це не лише невирішені завдання, а й великі загрози всьому людству; — глобальні інтереси треба ставити вище національних; — глобальна інтеграція — це закономірність розвитку людства; — сучасна людина, як найвища соціальна цінність, набула глобального характеру і стала в центрі процесів глобалізації; — в майбутньому людство навчиться попереджувати виникнення глобальних проблем; — в основу інтегрованих системних розвитку глобалістики може бути покладена концепція ноосфери В. Вернадського. Говорячи про історичний характер глобальних проблем, глобалізацію сучасних загроз, конфліктів і криз багато дослідників пов'язують їх з поступовим розвитком суспільства. Вони підкреслюють зміну характеру криз і конфліктів у процесі розвитку. Після виникнення на початку 70-х років глобалістики як науки пройшло порівняно мало часу. До числа її перших досягнень варто віднести систематизацію глобальних проблем, хоч проведена вона в основному на емпіричній, а не на теоретичній основі. Теоретичні основи глобалістики розроблені ще вкрай слабо, що можна пояснити затягненим «внутріутробним» розвитком глобалістики, хиткістю її теоретичного фундаменту, недосконалістю методологічного і термінологічного апарату. Пройшло майже 7 років з моменту публікації цього твердження. Становище змінилося мало. Тому, починаючи з Необхідність подальшої еволюційної зміни глобалістики в XXI столітті стала очевидною. Концептуальна база глобалістики, яка склалась до початку В останній третині XX століття глобалістика носила, в основному, екологічний характер. І трактувалась обмежено, як вчення про глобальні проблеми сучасності. При систематизації глобальних проблем брали до уваги, перш за все, природні глобальні проблеми. Глобальні проблеми розглядались розрізнено, кожна зокрема, поза їх взаємозв'язком і взаємовпливом у динаміці світового розвитку. Тому одне із головних завдань, яке вчені поставили перед собою в 1995 році, відкриваючи цикл досліджень з глобалістики в системі НАН України (Інститут світової економіки і міжнародних відносин) — це реалізація системного комплексного підходу в глобалістиці і дослідження глобальних проблем в динаміці світового розвитку, тобто в процесі глобальних трансформацій і глобалізації розвитку. Прогрес у теорії глобалістики, досягнутий за період 80—90-х років, дозволяє по-новому підійти до розкриття сутності глобальних проблем і, найперше, до визначення питання про те, які проблеми об'єктивно є глобальними і в чому полягає їх специфічний зміст. Дослідники дійшли висновку, що «глобальність» будь-якої системи слід розуміти не в кількісному, а в якісному вимірах. Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система більш високого таксономічного рівня. «Глобальність будь- якої проблеми визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети». В теорії і методології сучасної глобалістики важливим і ще не вирішеним питанням залишається питання про систематизацію і класифікацію глобальних проблем. Наукова класифікація глобальних проблем вимагає пошуку критеріїв класифікації. В літературі зафіксовано такий більш-менш загальноприйнятний варіант класифікації: 1) універсальні проблеми політичного і соціально- економічного характеру; 2) проблеми переважно природно-економічного характеру; 3) проблеми переважно соціального характеру; 4) проблеми екологічного характеру; 5) проблеми інформаційного характеру; 6) проблеми технологічного характеру; 7) проблеми науково-інтелектуального характеру; Важливим моментом є наукова диференціація проблем, їх ранжування, а також встановлення взаємозв'язку і взаємовпливу в динаміці. Враховуючи, що всі глобальні проблеми є важливими, а також їхній об'єктивний взаємний вплив, разом із тим, необхідно виділяти серед них особливі, ключові проблеми, або «надпроблеми» чи «метапроблеми». Бо саме вони є критеріально визначальними для долі людства. Як і двадцять років тому назад, чи не найбільш глобальними проблемами першої групи є проблеми попередження ядерної війни і збереження миру, проблема зміцнення міжнародної безпеки. До розряду найбільш пріоритетних глобальних проблем людства, які мають особливо великий перспективний або, навіть, вічний характер, дослідники відносять глобальну проблему сталого розвитку світу, який визначається сьогодні і в майбутньому не стільки економічним зростанням держав і країн та забезпеченням розширеного відтворення в його традиційних вартісній і натурально-фізичній формах, скільки з соціально-економічним прогресом людства, забезпеченням розширеного відтворення інтелектуальних ресурсів та інтелектуального потенціалу, а також зростання якості і конкурентоспроможності розвитку, якості людського життя, розвитку людини як найвищої соціальної цінності. При цьому розуміється і покращення глобального навколишнього середовища. Ще одна особливо пріоритетна універсальна глобальна проблема, які вчені приділяють найбільшу увагу, є проблема підвищення рівня суспільної організованості і керованості світовим співтовариством і його розвитком. У сучасній глобалістиці цю проблему називають глобальним управлінням. Людство повинно знайти ефективну форму глобального управління, що має забезпечити синхронізований, справедливий розвиток для всіх націй і країн, а не лише для країн «золотого мільярда». До другої групи глобальних проблем сучасна глобалістика відносить такі проблеми природно-економічного характеру як енергетична, продовольча, екологічна, сировинна, Світового океану, ресурсна, інформаційна, технологічна. Багато дослідників-глобалістів схильні ставити на перше місце в цій групі проблем саме глобальну екологічну проблему, виходячи з безперспективності продовження «технократичного» розвитку суспільства і його загроз. Глобальна соціалізація розвитку висуває на передній план і третю групу глобальних проблем соціального характеру, яку справедливо називають Сучасна глобалістика цілком обгрунтовано концентрує свої зусилля на проблемах глобального розвитку, його якості і безпеки. Ця проблема світу в дослідженнях глобалістів була започаткована глобалістами — алярмістами Друга різновидність концепцій сучасної глобалістики — «максималістські підходи» до вирішення глобальних проблем людства. Це концепції «глобальної рівності» і вирівнювання рівнів розвитку «центру» та периферії для збереження навколишнього середовища. Недолік цього підходу — відхід від реальності і однобічний максималізм країн, що розвиваються. Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему. І лише з початком 90-х років з'являється четверта група концепцій глобалістики, базована на системному комплексному підході до досліджень і прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів є прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль, як вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підходу бачили лише екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і глобальної економізації розвитку. Деякі вчені вважають помилкою ставити знак рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю та комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій глобалістики. Вже в 1993 році дослідниками України була висунута концепція еколого-економічного розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо посилилась тенденція до пошуку шляхів підвищення організованості світового співтовариства. На перший план вийшла окрема синтетична проблема — глобальної керованості світом і світовим розвитком. У подальшому розпад На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер, тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним урядам. Дослідники цього напряму шукали «центральну направляючу систему» зверху — через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЄСР, МВФ, До розгляду цього питання можна підійти ще й з бази корпоративного менеджменту і міжкорпоративних комунікацій. Сьогодні глобальна корпоратизація є важливою і органічною складовою глобалізації світу. Ще починаючи з 1989 року вчені приділяли велику увагу глобальному корпоративному менеджменту. Про це говорить опублікована в Швейцарії наукова доповідь «Глобалізація корпоративних комунікацій». Сучасні проблеми глобального управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією, в тому числі з глобальними масовими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки тісним, що багато дослідників пропонують інтегрований комунікатпвно- управлінський підхід в глобалістиці. Після всього позитивного і негативного досвіду сьогодні знову дуже актуальними проблемами глобалістики стали проблеми глобального моделювання і прогнозування. Глобальне моделювання до кінця XX століття стало реальною практикою і механізмом, через які досліджуються варіанти «поведінки» глобальних систем. Дуже складною проблемою було і залишається моделювання такого вузла загальнопланетарних проблем як міжнародна безпека і збереження миру. Сучасні глобалісти-дослідники поступово, хоч і нелегко, відмовляються від ідеалізму в методології глобалістики і глобалізації. Професор Л. Туроу з МТІ (США), закликаючи вчитись і переймати зразки соціальних досягнень і норм передових країн, пише: «Якщо все населення Землі буде мати продуктивність праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне вирівнювання Швеції і дисципліну Японії, планета зможе витримати набагато більше населення, ніж сьогодні». Відмовляючись від наївного ідеалізму, ми все ж дотримуємося принципів і методології стриманого оптимізму. При збереженні миру на Землі глобальна інтеграція людства, об'єднана сила праці народів усіх країн, досягнення інтелектуальної технологічної революції дозволить вирішити або пом'якшити глобальні проблеми людства і забезпечити нову якість людського розвитку. Ми схильні відносити проблеми глобального моделювання і прогнозування до інтегральної проблеми глобального управління. Дотримуючись комплексного і системного підходу, але разом із тим виходячи з відомих ресурсних обмежень, ми неминуче йдемо шляхом самообмежень, тобто шляхом об'єктивно неминучого селективного підходу. Відповідно до цього вибору глобальному менеджменту і глобальному правлінню буде приділена особлива увага. Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА 2.1. Глобалізація економічних процесів (кн; 2,4+кн.; 2або 2.1) Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту. Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до пост- індустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно- космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу. Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо. Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії. Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб'єктів світогосподарських зв'язків не має певної державної належності. Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя. Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку. З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого —глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами. Таким чином, слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан Іншим наслідком глобальних структурних змін стає процес деіндустріалі- зації, який розпочався ще в 70-ті роки XX ст. під впливом світової енергетичної кризи («голландська хвороба» деіндустріалізації). Нині позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної економіки, ноосферизацію виробництва, виникнення космічних технологій, поступовий перехід до неоекономіки, до постекономічних форм суспільства. Головне завдання країн з так званими виникаючими ринками полягає в мінімізації вразливості щодо зовнішніх шоків, а також залежності від іноземних інвесторів, які спрямовують сюди великі потоки так званих Промислово розвинуті країни отримують найвідчутніші дивіденди глобалізації. Шляхом торгівлі, інвестицій, доступу до зовнішніх джерел ресурсів глобалізація полегшує заміну низько - кваліфікованої робочої сили за рахунок тих чи інших країн. Питома вага такої робочої сили в загальних витратах зростає за рахунок скорочення торговельних витрат, страхування, рівня зарплати і доходів. Тим самим у цих країнах скорочується податкова база і водночас зростає попит на соціальні гарантії при падінні можливостей щодо їх забезпечення. Отже, основними наслідками глобалізації в індустріально розвинутих країнах світу є такі. По-перше, змінюються підходи до розробки і здійснення торговельної, промислової та конкурентної політики. По-друге, зростання внутрішньофірмових трансакцій ускладнює реалізацію економічної й податкової політики. По-третє, уряди натрапляють на труднощі електронного управління трансакціями, оскільки зв'язок зростаючого глобального ринку з географічною територією дедалі послаблюється. По-четверте, урядам стає важче реалізувати цілі соціального добробуту, адже мобільність капіталу зменшує ефективність трудового законодавства і стандарти праці. Важливим елементом аналізу процесу глобалізації є розгляд її як багато- рівневої, ієрархічної системи. Світовий рівень глобалізації визначається зростаючою економічною взаємозалежністю країн і регіонів, переплетінням їхніх господарських комплексів та економічних систем. Глобалізація на рівні окремої країни характеризується такими показниками, як відкритість економіки, частка зовнішньоторговельного обороту чи експорту у ВВП, обсяг зарубіжних інвестиційних потоків, міжнародних платежів та ін. Галузевий зріз глобалізації найкращим чином ілюструється співвідношенням обсягів зустрічної внутрішньогалузевої торгівлі до світового виробництва галузі, відповідним показником у сфері інвестицій, а також коефіцієнтом спеціалізації галузі, розрахованим на основі співвідношення національних і міжнародних експортних квот галузі. Нарешті, глобалізація нарівні компанії залежить від того, наскільки ефективно вона диверсифікувала свої надходження та розмістила свої активи в різних країнах з метою збільшення експорту товарів і послуг та використання місцевих переваг, пов'язаних з ширшим доступом до природних ресурсів та відносно дешевої робочої сили. Загальною передумовою глобалізації компаній є рівень використання комп'ютерних і комунікаційних технологій, що дають можливість розширювати обмін ідеями та інформацією між різними країнами, збільшувати знання споживачів про іноземні товари. Кабельні системи в Єгропі й Азії дають змогу фірмам у численних країнах одночасно формувати регіональний, а іноді й глобальний попит. Завдяки глобальним комунікаційним мережам створюється можливість координувати виробництво і спільні цілі у світовому масштабі таким чином, що компанії виробляють у різних частинах світу один і той самий кінцевий продукт. Скорочення митних бар'єрів щодо інвестицій і торгівлі переважною більшістю урядів прискорює відкриття нових ринків для міжнародних фірм, які не лише здійснюють експорт, а й створюють виробничі потужності для місцевих виробників. Проглядається також тенденція до уніфікації та соціалізації глобальної спільноти. Такими є головні особливості глобалізації на сучасному етапі. Процес формування елементів глобальної економіки розвивається одночасно в кількох напрямах. Перший з них пов'язаний зі збутом товарів і послуг на внутрішньому ринку в умовах, з одного боку, значного зростання масштабів виробництва, з іншого — відносного насичення потреб усередині країни саме на товари і послуги національного виробництва. На цій основі виникає постійна потреба в пошуку зовнішніх ринків для реалізації валового продукту у вартісній та натурально-речовій формах. Другий напрям дещо протилежний. Він передбачає широкий вихід на світовий ринок у зв'язку з відсутністю в національному господарстві всієї гами засобів і предметів праці, які б забезпечували безперервність і розширення процесу виробництва. Йдеться про широку закупівлю на світовому ринку машин та устаткування, нових технологій, сировини, матеріалів, електроенергії, нафти, газу тощо. Розширення цього каналу міжнародного економічного спілкування детермінується, з одного боку, неможливістю й економічною недоцільністю виробництва в межах окремих країн усієї номенклатури, скажімо, продукції машинобудування. Економічно вигідніше розвивати міжнародну спеціалізацію та взаємний обмін продукцією. З іншого боку, запаси природних ресурсів розміщені по країнах і регіонах украй нерівномірно, що потребує їх певного «перерозподілу» за допомогою світової торгівлі. Наприклад, на країни — експортери нафти припадає 37 % загальносвітового видобутку нафти, а споживають вони всього 15 %, відповідні показники для промислово розвинутих держав — 15 і 56 %. Глобальна економіка включає в себе такі головні елементи: • міжнародну науково-технічну сферу; • систему міжнародного виробництва; • світовий ринок і міжнародну торгівлю; • міжнародну валютно-фінансову систему. Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцензій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. За 20 років питома вага товарів, що втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє. Це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного розвитку, розширює можливості використання технологічних ресурсів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50 % матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки. Функціональною сферою світової економіки, в якій віддзеркалюється рух різноманітних ресурсів, що переміщуються між країнами, регіонами, фірмами та юридичними особами, є міжнародний обіг, світова торгівля. Про зростаюче значення міжнародної торгівлі в сучасному світовому економічному розвитку свідчать такі дані. У 1900 році обсяг світової торгівлі щодо світового валового національного продукту (ВНП) становив 12 %, а в середині 80-х років — уже 26 %. Співвідношення середньорічних темпів зростання світової торгівлі й світового виробництва в другій половині XX ст. показане в табл. Таблиця 2.1 Середньорічні темпи зростання світової торгівлі й світового виробництва, % |Роки |Світовий експорт |Світове виробництво | Наведені цифри переконливо свідчать про випереджаюче зростання міжнародної торгівлі порівняно з соціальним продуктом. Розгортаються процеси, пов'язані з поглибленням міжнародного поділу й кооперації праці, глобалізацією господарських зв'язків, посиленням взаємозалежності країн і регіонів світу. Найважливіші тенденції в розвитку міжнародної торгівлі спричинені вирішальним впливом на її динаміку й структуру сучасної науково- технологічної революції, радикальних змін, що відбуваються в системі Обсяг світового експорту досяг у 1997 р. близько 5,5 трлн. дол. Серед найбільших експортерів — США, Німеччина, Японія, Франція, Велика Британія, частка яких становить майже половину світової торгівлі. Серед провідних країн за обсягом експорту на душу населення — Сінгапур, Гонконг, Бельгія, Істотні зрушення стались у структурі світового товарного експорту. Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система, В умовах стрімкого розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно- фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно- кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол. Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно - фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру. Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці. На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці. Глобалізацією можна назвати процес зміщення у напрямі створення більш інтеґрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва. Глобалізацією ринків називається процес об'єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір. Часом доводиться чути, що смаки й уподобання споживачів різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких споживчих товарів, як кредитні картки "Сiticorp", напої "Соса Соlа", джинси На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих товарів — у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп'ютерної пам'яті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів. У глобальному масштабі одні й ті самі фірми часто є конкурентами на ринках різних країн. Так, конкурують між собою "Соса-Соlа" та "Рерsі", Глобалізацією виробництва ми називатимемо тенденцію до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії "Воеіng" — реактивний авіалайнер "Воеіng-777". Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Частково така стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті постачальники "Воеіng" є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом створення глобальної мережі постачальників є якісніший кінцевий продукт, що підвищує шанси "Воеіng" вибороти у своїх конкурентів більшу частку замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для таких гігантів, як "Воеіng". Нерідко набагато менші фірми діють так само. Втім, попри всі перешкоди, людство поступово просувається до майбутнього, для якого буде характерним високий ступінь глобалізації як ринків, так і виробництва. Основними складовими є сучасні фірми, всі дії яких, можливо, й неусвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації. 2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації Передові сучасні політичні діячі і вчені-дослідники закликають людство свідомо прийняти виклики і загрози глобалізації розвитку як неминучість і як нову можливість розвитку та прогресу і активно використовувати ці нові можливості. Єдино можливою відповіддю людства на виклики і загрози глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція, глобальна справедливість і глобальна демократія. Приймаючи виклик глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу. Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія, На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, загальмувати глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямува |
|
Смотреть онлайн бесплатно
Онлайн видео бесплатно